Стріт-арт перемагає, або Нумо, панове, — малюймо на стінах!
Подписаться на блог Получать на почту

Стріт-арт перемагає, або Нумо, панове, — малюймо на стінах!

6 листопада 2017

Сан-ПаулоЯкщо ви скажете, що ніколи на стінах не малювали, я вам повірю, хоча важко уявити дитину, яка має в руці крейду і не намагається використати весь навколишній простір, як полотно. Що, і олівцем та ручкою шпалери потайки від мами не вимальовували? Тоді не знаю… Якесь безрадісне дитинство було. Про балончик з фарбою тоді й не питаю.

Звісно, це жарт. Але бажання розмалювати все навколо когось дратує, комусь здається забавкою, а хтось бачить у ньому не менш таланту та праці, ніж у живопису Моне чи Ван-Гога.

Для довідки: монументальний живопис — різновид монументального мистецтва, живопис на архітектурних спорудах та інших стаціонарних основах. Тобто — мураль.

Якщо раніше малюнки графіті були захопленням підлітків, яке неабияк дратувало дорослих та солідних, то останнім часом вуличне мистецтво вийшло з підпілля та зацікавило навіть знаних художників. Творці street art почали начали перетворювати міські вулиці у галереї проти неба, які викликають захват і стають туристичними мекками. Є у світі невеличкі міста, в які туристи їдуть лише задля того, щоб насолодитися масштабними картинами, що інколи займають цілі квартали. Але давайте згадаємо ті, що були першими.

А все почалося з Мехіко. Батьківщиною муралізму вважають саме Мексику, адже настінний живопис — невід’ємна частина місцевого мистецтва. Національний палац мистецтв, олімпійський стадіон і театр «Інсурхентес» перетворив у круті арт-об’єкти відомий митець Дієго Ривера. А загалом мексиканці всіляко підтримують ініціативи молодих художників часто влаштовують фестивалі в стилі урбан-арт.

Мехіко

В столиці стріт-арту Майямі у розпорядженні вуличних художників цілий район — Wynwood Art District. Колись це були найнебезпечніші квартали міста, через кримінальну обстановку. Ясна річ, туристам та інвесторам заглядати туди не хотілось. Вірогідно, трущоби потихеньку перетворились би у примару, якби не меценат Тоні Голдман. Він викупив декілька будинків на Вінвуді і запросив відомих художників показати свої таланти на стінах.

Майямі настрій

А далі все як у кіно: забутий богом район перетворився в туристичний центр і осередок вуличних майстрів пензля. Сьогодні малювати на стінах будинків Вінвуда — то велика честь, яку треба іще заслужити. У Вінвуд з’їжджаються колекціонери, меценати і знаменитості з усього світу. І район с бутіками Dior, Louis Vuitton, та інших брендів знаходиться тут же, адже вони співробітничають з вуличними художниками.

Бенксі

Лондон — батьківщина культового вуличного художника сучасності Бенксі. Його роботи незмінно викликають фурор, хоча в обличчя художника знає зовсім небагато прихильників. Трафаретні малюнки Бенксі можна бачити по всій англійській столиці, але район Шордич саме з його легкої руки став колискою вуличного мистецтва – до живопису на стінах долучились музичні гурти, поодинокі співаки, майстри візажу, дизайнери, фотографи, флористи. Всі вони працюють просто неба і будь-який перехожий може спостерігати, слухати, насолоджуватись. А щодо графіті, то тут кажуть: варто ввечері з’явитися одній чистій стіні, як вже на ранок її покривають малюнки.

Бенксі

Не оминули муралі і Україну. І може тому, що це моя країна, до малюнків на стінах ставлюся прискіпливіше. Самі розумієте — що мені до слона на будинку в Мехіко? Дивлюсь картинку: симпатичний слоник, хочеться посміхнутися.

Мехіко мурал

А от слон на Тираспольській в Одесі, повз якого йду, — дратує. Навіть не показуватиму — самі знайдете, якщо цікаво. Якихось критеріїв до настінного живопису я не пропонуватиму. І так — навіть  порівнювати зі стародавніми фресками не буду. Просто дещо мені подобається, а дещо ні.

От намалював португальський художник Pantonio (Antonio Carreira) ластівок на фасаді Черкаської школи №15. Вони наче живі і на своєму місці — ластівки в небі такі ж грайливі, безтурботні, галасливі, як малеча на перервах.

ластівки

Дівчинку на гойдалці намалював француз Seth (Жюльєн Маллан). Вона прикрашає стіну обстріляної школи в Попасній з минулого року. Popasna`s swing — таку назву дав своїй роботі митець. І від неї перехоплює подих. Може, тому що я пам’ятаю події.

гойдалка

Той самий Seth разом з іспанцем Mono Gonzalez якось зустрілися в Україні і цілком спонтанно намалювали на стіні київської школи №274 дівчинку, що замислено розглядає картину і відчуває її: чітко показаний вплив мистецтва на дитячу уяву.

мистецтво

Так, мені подобається 43-метровий портрет українки на київському бульварі Лесі Українки, створений австралійцем Гвідо Ван Хелтеном (Guido Van Helten). І портрет самої Лесі у вишиванці і конваліях на Стрілецькій теж його.

українка

Італієць Millo (Francesco Camillo) подарував Україні стінопис «Любов править Світом», створив його на стіні Кременчуцької виховної колонії, в якій перебувають підлітки і юнацтво 14-20 років. Гарно ж? І символічно.

любов править світом

Та не тільки зарубіжні митці можуть бути переконливими. Мені, наприклад, подобаються роботи Олександра Корбана з Донбасу, який намалював дівчину зі скрипкою на Борщагівці.

скрипка Борщагівки

І його «Танок» на Оболоні теж мені здається дуже вдалою роботою.

танок на Оболоні

Загалом, останнім часом Україна приваблює майстрів стріт-арту. До нас помалювати їдуть португальці, іспанці, американці, британці. Зрозуміло, що багатоповерхівки радянського часу просто ідеальні для такої творчості — сірі, однакові, одна в одну. Але… Хочемо ми цього чи ні, street art — дещо більше, ніж малюнки на стіні. Ця частина сучасного міського пейзажу, як і соціальна позиція автора, варта окремих туристичних маршрутів.

І от думаю: не те щоб я проти свобод у мистецькому колі, противник нового, яскравого і сучасного, але ж… Мабуть, же є міські архітектори, які бачать картину в цілому і повинні давати дозвіл на розмальовування стін у місті. От щодо Одеси, то в мене є певні сумніви — чи існує той архітектурно-дизайнерський нагляд у нас. З’явилися такі розмальовки на Буніна.

Одеса Буніна

І як пошесть по місту – то там, то там. Добре б лише в дворі, як в готелі “Женева”.

готель Женева

А то ж… І сюжети — та сама тьотя Соня з «бІчками», Остап Бендер, білизна у дворах, Пушкін сумнівної схожості. У стилі примітивізму. Ну зовсім-зовсім примітивізму. І якось мені не хочеться бачити отих малюнків. Бо зовсім не можуть вони бути обличчям Одеси.

Моє місто інше. Так, різне: інтелігентне на Приморському бульварі, романтичне на Французькому, трохи сердите спросоння на Поскоті, бешкетне на Молдаванці. Мені подобаються тіні минулого на Карантинному спуску.

Карантинний спуск

І чиєсь кохання в Аркадії.

Одеса Аркадія

Старий моряк на Сегедській, може й доречний.

Одеса Сегедська

Як і морський птах на Тираспольській.

Тираспольська

Та все одно виникає питання: хто? чому? навіщо?

А тут іще моя улюблена туристична агенція «Тудой-сюдой» оголосила кампанію з розпису обшарпаних під’їздів. Я, може, й скептик, але як уявлю, що з’явиться в результаті, так і відчуваю себе тією бабою-ягою з мультика, що завжди була проти.

Захоплення — це чудово. Але якщо воно настільки масштабне як мураль, то має бути контрольованим. Це моя думка.

Та як сказав один з вуличних майстрів (не пам’ятаю, хто саме, вибачте): street art, може, й не переможе світові злидні, але точно змусить думати і посміхатися. Думаймо, панове, і посміхаймося. Хотілось би посміхатися частіше.

А які муралі вашого міста вам до вподоби?

 

 

Написати коментар