Липові дива Юрія Фірсанова
3 лютого 2013
Як ти ставишся до деревини, шановний мій читачу? Ні, я маю на увазі не дуб, граб, чи акацію, що заглядає в моє вікно, а те, що руки майстрів роблять з деревини. Я з таким задоволенням завжди пишу про дерев’яні будинки, про паркет , меблі з дорогої деревини, скриньки і скрині… Мабуть і тобі приходилося замислитись: скільки ж усього гарного і потрібного, що нас оточує, виконано саме з дерева.
Є чудове захоплення, традиційне для нашого народу – різьблення. Лемківське, яворинське, соболівське – видів багато. І я давно мала намір говорити саме про це – про види різьбярства, витоки його. Давніх та сучасних майстрів. І це було б логічно. Та… буде інакше.
Справа в тому, що збираючи матеріал про різьблення для статті, я зустріла… ні, неправильно. Зі мною трапилася зустріч. Саме так – трапилася. Як диво. І оскільки емоції стримувати важко, я вирішила ними поділитися , оминаючи логіку.
Підшукуючи ілюстрації до майже написаного тексту про різьблення в Україні, я раптом побачила дивовижний годинник із дерева. Його у дзьобі тримала ворона, теж дерев’яна. Вона була казкова. Ні, не тільки тому, що нагадала мені Клару з екранізації андерсоновської «Снігової королеви», а й тому, що такий годинник міг придумати тільки Казкар.
А потім іще годинник, іще…
Я просто відчула, що час іде. Пішки, верхи, на потягу, на ракеті – залежить від людини. Як від людини залежить час, і як рік може стати лише одним днем, бо лише він запам’ятався, і як століття згадується одним роком, що залишив по собі слід…Час – це відтворення людини, його луна.
Всі ці годинники – справа рук, фантазії та таланту російського художника Юрія Фірсанова. Начебто – до чого тут захоплення, так? Ці дивовижної краси витвори належать професіоналу. Та… Хіба вам не хочеться спробувати вмонтувати свій старенький годинничок у щось-таке – дерев’яне, зроблене власноруч і асоційоване з часом?
А далі було іще цікавіше.
Побачивши ось цю дивовижну колекцію , я згадала Заболоцького, пам’ятаєте:
…что есть красота
И почему её обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
Или огонь, мерцающий в сосуде?
Колекція має назву «Спогад про…». Саме так – трикрапка. А далі ідуть дива.
Асоціативне сприйняття людини, як келиха чи навіть склянки-«гранчака», який крапля за краплею наповнюється змістом – емоціями, почуттями, спогадами, мріями. Кожна робота – це ми, душевний стан кожного з нас у різні моменти життя.
Більше того – створюючи ці образи, автор закликає до участі глядача, йому відведена роль співучасника, здатного не тільки на коментарі, а й на діалог.
«Видаляючи шар за шаром деревину, повільно, дуже повільно я йду назустріч бажанню: вловити ту саму необхідну скалочку життя, відчути той самий настрій, а якщо вже піймав, то втримати його. Це безперервний діалог з самим собою, коли намагаєшся відобразити у деревині все, чому навчило тебе життя.
І тільки зовнішня схожість тебе не влаштовує – потрібне саме життя. Я бачу і відчуваю його, коли раптом дерево починає дихати, сумувати, радіти, співати, кохатися…
І кожна деталь оточення стає дійсно реальною».
Юрій Фірсанов
Скажи, читачу, хіба схожі ці витвори на дерев’яні? А це липа. Так-так, липа. Та сама, що дарує духмяний чай і тихо шелестить закоханим. Як у Тичини…
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі…
Липове диво, правда?
А про сорт паркету, дерев’яні іграшки та скриньки з візерунками, які створюються захопленими людьми, ми поговоримо наступного разу, домовились?
Справді диво! Скільки душі і таланту у цих роботах) А ще, уявляю, які вони ароматні)