Тату як хобі і спосіб самовираження
Подписаться на блог Получать на почту

Тату як хобі і спосіб самовираження

10 березня 2016

хна

Розпочинаючи цю статтю, я навіть не думала, що така велика кількість людей розглядає свою шкіру, як полотно, яке має бути індивідуалізовано

Колись читала, що Анджеліна Джолі вважає свої татуювання миттєвостями життя, дивувалась «розмальованності» Бекхема і ще деяких спортсменів, для яких натільний живопис не просто захоплення, а набагато більше. Таких, як американський баскетболіст Кріс Андерсен з прізвиськом «Птах» (Birdman), що має червоні крила і напис Free Bird через всю шию.

Та що я вам розказую, ви й самі, мабуть, помітили, що людей, які зробили одне невеличке тату, а потім ніби не можуть зупинитися — і знущаються, і знущаються над своєю шкірою, — стає дедалі більше.

Тату як хобі можна розглядати і з точки зору «вдосконалення і осучаснення» свого тіла, і як хобі по втіленню своїх задумів живописця на чужих тілах. Скажу відразу —розмаїття малюнків вражає, але я не буду публікувати ілюстрацій, які викликають в мене жах, або відразу. Як не дивно – таких чимало.

Дещо із історії тату

Прикрашання свого тіла малюнками — одна з найдавніших практик для вираження творчих здібностей людини. У різні періоди існування людства тату було засобом збереження від злих духів в елементом відзнаки, закладом повернення додому з далеких мандрівок і свідоцтвом приналежності до кола обраних.

Татуйовані тіла мумій, яким близько шести тисяч років, є предметними доказами того, що тату супроводжує цивілізацію на всьому шляху розвитку.

история тату

Географія татуювань

Географія виникнення стародавнього татуювання вельми об’ємна: Європа і Азія, Австралія і Океанія, Південна і Північна Америка — скрізь мистецтво тату з’явилося майже одночасно, міжконтинентальний зв’язок не з’ясовано.

Притому прослідковуються деякі тенденції: для білої шкіри характерне татуювання знаками, квітами і орнаментом, для темної — скарифікація (шрамування), візерунок із шрамів. В деяких випадках шрами на обличчі і тілі просто створюють рельєф, який стає декоративним елементом. А іноді рельєф підкреслюється фарбою, нанесеною на рану.

Татуювання полінезійських та індонезійських аборигенів передається з покоління в покоління і до цього часу техніка залишається традиційною, стародавньою.

Соціальне значення татуювань

Має тату і соціальну роль: служить не лише прикрасою, а й знаком племені, роду, тотема. Родові знаки наділяються певною магічною силою, свідчать про зв’язок з духами предків, про важливі події у житті, про особистісні навички та вміння. Татуювання починали наносити в 10-11 років, щоб вже на початку дорослого життя дитина була під захистом вищих сил.

Завершення татуювання — це завершення формування особистості, яке може тривати довгі роки. Так поступово візерунки покривають тіла полінезійців подібно одягу, по якому можна взнати про походження, багатство, успіх. Це своєрідний паспорт — особистий і постійний, який не можна загубити чи втратити. Останні татуювання з’являлися у людини вже після смерті — вони служили провідниками у потойбічний світ. У Полінезії і сьогодні тату малюють сажею: беруть шматочок розщепленого бамбуку, вмочують його в кактусовий сік, а потім у сажу, яка залишилася від вогнища. Цією паличкою виводять візерунок, а іншою — в яку вставлені гострі акулячі зуби, надрізають шкіру, втираючи сажу всередину рани.

Техніка нанесення тату у індіанських племенах

Індіанці дбайливо ставляться до своїх традицій. Не дивлячись на резервації і завоювання, загибель племен і масове знищення культурних пам’яток, їхня атрибутика — довге волосся, начільні пов’язки, вишивка бісером, пончо стали своєрідним знаком, символом приналежності до вільного і гордого народу. Збереглося і мистецтво татуювання.

індіанці

У індіанців тату служили для маскування, розпізнавання своїх, позначення статусу всередині роду, а також у якості оберегів. Візерунок оберега дуже часто був зображенням небезпеки: малювали те, чого боялися, вірили, що злі духи побачать своє зображення і зрозуміють, що нещастя вже сталося. Саме тому тіла індіанських воїнів часто прикрашав символ смерті — череп. Процес нанесення тату був дуже болючим, — як і полінезійці, індіанці розрізали шкіру і втирали у рану сажу вугільний пил. Були випадки, коли під час процесу татуювання людина помирала від нестерпного болю.

Іноді татуювання було не зовсім штучним: мисливець чи воїн поверталися з полювання і битви з ранами, які рубцювалися і створювали певний візерунок із шрамів. Вважали, що велика кількість таких візерунків свідчить про великий досвід і чоловічу відвагу. Чи не з того часу прийшло до нас прислів’я про те, що шрами чоловіків прикрашають.

Часи змінювалися, ускладнювалася ієрархія суспільства, і знаки доблесті почали витатуйовувати штучно — за бажанням, а не за кількістю вчинених подвигів. Почесні тату в межах племені набули певного значення, як сучасні відзнаки. У жінок тату з’явилися пізніше і теж було ієрархічним — на деякі візерунки мали право лише жінки вождів племені.

Техніка нанесення тату в Японії

У стародавній Японії за татуюванням можна будо відрізнити заміжню жінку від незаміжньої, взнати, чи є в неї діти та у якій кількості. Та загалом, жіночі тату були витонченими та невеликими, їх часто наносили навколо стегон, на литках, іноді — на обличчі. Їх робили, щоб підкреслити сексуальність і вберегти від злих духів.

японське тату

Технологія японських тату складна і клопітка. Візерунок, який пізніше буде наколото на шкірі, спочатку малюють пензликом. Потім його набивають голкою чи пучечком голок (щоби швидше заповнити певну площину), закріплених на бамбуковій паличці. За традицією «татушник» починав практикувати з голками лише після трьох років спостереження за роботою майстра, ніякі пояснення у татуюванні, як і в інших східних практиках, не використовують. Спочатку учень працює без туші, відпрацьовує силу і ритм удару по бамбуковій паличці. Перші досліди учень робить на нозі свого вчителя, потім — на власній нозі, і тільки після успішно складеного іспиту в нього з’являється перший клієнт. Високий професіоналізм, що межує з самопожертвою, — чи не так?

Старі японські майстри вважали, що ручна робота створює особливий контакт між клієнтом і художником, хоча з появою спеціальних машинок і хімічних барвників традиційна техніка почала занепадати. Навіть сьогодні в Японії є майстри старої школи. Але молоде покоління татуювальників обирає інтернаціональний стиль роботи, тому цілком можливо, що через деякий час традиційні японські тату стануть екзотикою.

Особливості європейського татуювання

Племена, які колись жили на території Київської Русі(задовго до її утворення) теж мали татуювання. Це були геометричні знаки, їх наносили глиняними штампами з орнаментами. І відбувалася ця дія, яка більше нагадувала таврування, ніж набивання тату, під час виконання магічних ритуалів стародавнього культу родючості.

В епоху Середньовіччя ремісники позначали татуюванням приналежність до певної професії: столяри, ковалі, бляхарі малювали на руках чи грудях символи своєї професійної діяльності. Пізніше, в XIX столітті, ця традиція відродилася в середовищі моряків, ливарників, гірників. Вважають, що сучасний західноєвропейський татуаж завдячує своєю популярністю саме їм. Адже перші тату-салони були відкриті саме відставними моряками у великих припортових містах.

Європа

Релігія і занепад мистецтва татуювання

З поширенням християнства звичай робити тату став викорінюватись, як складова частина язичницьких обрядів. Християнські місіонери були категорично проти язичницьких практик, наводили приклади із Старого Заповіту, в якому є заборона на клеймо, а тату можна таким вважати. Заборона була настільки суворою, що татуювання не практикували серед європейців майже до XVIII століття. Та й вікторіанська мораль вважала процедуру нанесення тату надто кривавою і жорстокою.

Тату-ренесанс

Татуювання після віків забуття все-таки відродилось, але вже не в ритуально-сакральному значенні, а як орнаментальна заморська дивина, мода, не обтяжена якимось особливим змістом.

Англійські моряки в XVIII-XIX століттях використовували татуювання у якості амулетів, зображуючи на спинах величезні розп’яття, у надії, що це вбереже їх від тілесних покарань, які широко практикувалися у британському флоті. У арабів найнадійнішим талісманом вважалося татуювання з цитатами із Корану.

Але татуювання було не лише позитивною позначкою, символом відваги і доблесті. Іноді малюнок на тілі використовували, як тавро. Пам’ятаєте шалену Міледі з «Трьох мушкетерів» Дюма? І лілії у неї на плечі? У Японії спеціальні татуювання робили злодіям. Татуювання на обличчі як покарання використовували в Китаї. Таврували рабів і полонених, ускладнюючи їм втечу. На Русі таврували злочинців словом «злодій», британці у часи Першої світової війни позначали дезертирів буквою D. Навіть номери полонених у фашистських таборах були татуюванням. Наприкінці ХIХ століття стали поширюватися тату у злочинців, часто їх кололи саме у тих самих «місцях віддалених» , а татуювальників називали кольщиками. У злочинному світі татуювання роблять зі змістом — часто за ними можна визначити не лише «спеціальність» злодія, а й статтю, за якою він відбуває покарання, кількість так званих «ходок» тощо.

кульбаба

Лише в середині минулого століття татуювання втратило свій похмурий відтінок. Сплеск молодіжної культури 50-60-их років став причиною появи нового покоління татуювальників, творчі амбіції яких і сміливі експерименти піднесли тату у ранг мистецтва. Вони запозичували традиційні образи з усіх культур — Далекого Сходу і Полінезії, американських індіанців і японських якудза. Це обумовило появу стилів і напрямків тату, але пошук нових засобів самовираження і новий погляд на особисту свободу сприяли відновленню і старих методів.

Тату-рух так переможно крокує світом, що здається ніби зовсім скоро не залишиться жодної жінки, яка б хоч раз не зробила менді, перманентний макіяж чи не набила метелика на плечі.

Три типи татуювань

Враховуючи різноманіття татуювань, їх ділять на три умовні групи.

менді

Завершити статтю хочу приблизною фразою попередження, яку говорять всім клієнтам тату-салонів перед набиванням тату: «Ви дійсно того хочете?» Адже позбавитися малюнка набагато складніше, ніж його зробити.

3 коментаря до повідомлення: “Тату як хобі і спосіб самовираження”

  1. Олена коментує:

    Красиво, але як на мене, то тільки погледіти) Але дуже красиво!

    • valentina коментує:

      Я так само – тільки подивитися. Але й захоплюватися не захоплююсь. Тільки подумаю, що це все гарне треба колоти…. Нехай би вся та краса наклейками йшла, на декілька днів і досить.

  2. Ксюша коментує:

    Зараз в моді флеш-тату, простіше кажучи – золотаві та сріблясті наліпки. Гарно і тимчасово! Я прихильник декількох тату-присвят, символів, і коли-небудь дійду таки до тату-салону, а тату-полотна – не розумію, хоча визнаю, бувають дуже гарні роботи..

Написати коментар